феєрична комедія
ДЕВ'ЯТЬ КАРТИН
ПРАЦЮЮТЬ:
Присипкін - П'єр Скрипкін - колишній робітник, колишній партієць, нині наречений.
3оя Березкіна - працівниця.
Ельзевіра Давидівна - наречена, манікюрниця, касирка перукарні
Розалія Павлівна - мати-перукарка
Давид Осипович - батько-перукар
Олег Баян - самородок, з домовласників.
Міліціонер.
Професор.
Директор зоосаду.
Брандмейстер.
Пожежні.
Репортер.
Робочі аудиторії.
Голова міськради.
Розпорядник свята.
Президія міськради, мисливці, діти, люди похилого віку.
I
Центр - крутиться дверіща універмагу, боки засклені, затоварені вітрини. Входять порожні, виходять з пакетами. По всьому театру ходять приватники-Лотошников.
гудзиковий рознощик
Через гудзики не варто одружуватися, через гудзики не варто розлучатися! Натискання великого і вказівного пальця, і штани з громадян ніколи не впадуть.
голландські,
механічні,
самопрішівающіеся гудзики,
6 штук 20 копійок ...
Пожалте, мусью!
рознощик ляльок
Танцюючі люди
з балетних студій.
Краща іграшка
в саду і вдома,
танцює за вказівкою
самого наркома!
рознощиця яблук
Ананасів!
немає...
Бананів!
немає...
Антонівські яблучка 4 штуки 15 копійок
Накажіть, гражданочка!
Рознощик точильних каменів
німецький
небиткий
точильний брусок,
30
копійок
будь-який
шматок.
точить
в будь-якому
напрямку
і смак
бритви,
ножі
і мови для дискусій!
Пожалте, громадяни!
рознощик абажурів
Абажур
будь-який
забарвлення і масті.
Блакитні для затишку,
червоні для хтивості.
Влаштовуйтеся, товариші!
Продавець куль
Кулі-ковбаски.
Літай без побоювання.
такий би
куля
генералу Нобіле, -
вони б на полюсі
довше побули.
Беріть, громадяни ...
рознощик оселедців
А от
кращі
республіканські оселедця,
незамінні
до млинців і горілці!
рознощиця галантереї
Бюстгальтери на хутрі,
бюстгальтери на хутрі!
Продавець клею
У нас
і за кордоном,
а також всюди
громадяни
викидають
битий посуд.
знаменитий
Екцельзіор,
клей-порошок,
клеїть
і Венеру
і нічний горщик.
Завгодно, пані?
рознощиця духів
духи Коті
на золотники!
духи Коті
на золотники!
Продавець книг
Що робить дружина, коли чоловіка немає вдома, 105 веселих анекдотів колишнього графа Льва Миколайовича Толстого замість рубля двадцяти - п'ятнадцять копійок.
рознощиця галантереї
Бюстгальтери на хутрі,
бюстгальтери на хутрі!
Входять Присипкін, Розалія Павлівна, Баян.
рознощиця
Бюстгальтери ...
Присипкін (Захоплено). Які аристократичні чепчики!
Розалія Павлівна.Які ж це чепчики, це ж ...
Присипкін. Що ж я без очей, чи що? А якщо у нас двійня народиться? Це ось на Дороті, а це на Ліліан ... Я їх вже вирішив назвати аристократическо-кінематографічно ... так і будуть гуляти разом. Во! Будинок у мене повинен бути повною чашею. Візьміть, Розалія Павлівна!
баян (Подхіхіківая). Візьміть, візьміть, Розалія Павлівна! Хіба у них вульгарність в голові? Оне молодий клас, оне все по-своєму розуміють. Оне до вас древнє, чисте пролетарське походження і профспілковий квиток в будинок вносять, а ви рублі шкодуєте! Будинок у них повинен бути повною чашею.
Розалія Павлівна, зітхнувши, купує.
Баян. Я донесу ... вони легенький ... не турбуйтеся ... за ті ж гроші ...
Рознощик іграшок.Танцюючі люди з балетних студій ...
Присипкін. Мої майбутні потомствені діти повинні виховуватися в витонченому дусі. Во! Візьміть, Розалія Павлівна!
Розалія Павлівна.Товариш Присипкін ...
Присипкін. Не називайте мене товаришем, громадянка, ви ще з пролетаріатом не поріднився.
Розалія Павлівна.Майбутній товариш, громадянин Присипкін, адже за ці гроші п'ятнадцять чоловік бороди поголять, не рахуючи дрібниць - вусів і іншого. Краще пива до весілля зайву дюжину. А?
Присипкін (Строго). Розалія Павлівна! У мене будинок ...
Баян. У нього будинок повинен бути повною чашею. І танці і пиво у нього повинні бити фонтаном, як з рогу достатку.
Розалія Павлівна купує.
баян (Схоплюючи згорточки). Чи не турбуйтеся, за ті ж гроші.
Рознощик гудзиків.
Через гудзики не варто одружуватися!
Через гудзики не варто розлучатися!
Присипкін. В нашій червоною сім'ї не повинно бути ніякого міщанського побуту і брючних неприємностей. Во! Візьміть, Розалія Павлівна!
Баян. Поки у вас немає профспілкового квитка, що не дратуйте його, Розалія Павлівна. Він - переможець клас, і він змітає все на своєму шляху, як лава, і штани у товариша Скрипкіна повинні бути повною чашею.
Розалія Павлівна купує зітхнувши.
Баян. Будьте ласкаві, я донесу за ті ж самі ...
Продавець оселедців.
Кращі республіканські оселедця!
незамінні
при всякій горілці!
Розалія Павлівна (Усуваючи всіх, голосно і повеселілими). Оселедець - це - так! Це ви будете мати для весілля річ. Це я так візьму! Пройдіть, мосьє чоловіки! Скільки коштує ця кілька?
Рознощик. Ця лососина варто 2.60 кіло.
Розалія Павлівна. 2.60 за цього шпрота-переростка?
Продавець. Що ви, мадам, всього 2.60 за цього кандидата в осетрини!
Розалія Павлівна. 2.60 за ці мариновані корсетні кістки? Ви чули, товариш Скрипкін? Так ви мали рацію, коли ви вбили царя і прогнали пана Рябушинского! Oй, ці бандити! Я знайду мої цивільні права і мої оселедця в державній радянської суспільної кооперації!
Баян. Почекаємо тут, товаришу Скрипкін. Навіщо вам зливатися з цієї дрібнобуржуазної стихією і купувати оселедців в такому дискусійному порядку? За ваші 15 рублів і пляшку горілки я вам організую свадьбочку на «ять».
Присипкін. Товариш Баян, я проти цього міщанського побуту - канарок і іншого ... я людина з великими запитами ... Я - дзеркальною шафою цікавлюся ...
Зоя Березкіна майже натикається на мовців, здивовано відступає, прислухаючись.
Баян. Коли ваш весільний кортеж ...
Присипкін. Що ви розмовляєте? Який картёж?
Баян. Кортеж, я говорю. Так, товариш Скрипкін, називається на красивих іноземних мовахвсяка, і особливо така, весільна урочиста поїздка.
Присипкін. А! Ну ну ну!
Баян. Так ось, коли кортеж під'їде, я вам заспіваю епіталаму Гіменея.
Присипкін. Чого ти верзеш? Які ще такі Гімалаї?
Баян. Чи не Гімалаї, а епіталаму про бога гимен. Це такий бог кохання був у греків, та не у цих жовтих, озвірілих угодовців Венізелос, а у древніх, республіканських.
Присипкін. Товариш Баян, я за свої гроші вимагаю, щоб була червона весілля і ніяких богів! Зрозумів?
Баян. Так що ви, товаришу Скрипкін, не те що зрозумів, а силою, згідно Плеханову, дозволеного марксистам уяви я як би крізь призму бачу ваше класове, піднесене, витончене і п'янке торжество! .. Наречена вилазить з карети - червона наречена ... вся червона, - упарити, значить; її виводить червоний посаджені батько, бухгалтер Ерикалов, - він як раз чоловік огрядний, червоний, апоплексичного, - вводять це вас червоні боярина, весь стіл в червоній шинці і пляшки з червоними головками.
Присипкін (Співчутливо). Во! Во!
Баян. Червоні гості кричать «гірко, гірко», і тут червона (вже дружина) простягає вам червоні-червоні губки ...
Зоя (Розгублено вистачає за рукава обох. Обидва знімають її руки, збиваючи клацанням пил). Ваня! Про що він? Чого базікає ця каракатиця в краватці? Яке весілля? Чиє весілля?
Баян. Червоне трудове одруження Ельзевіра Давидівни Ренесанс і ...
Присипкін
Я, Зоя Ванна, я люблю іншу.
Вона ізячней і стрункою,
і стягує груди тугу
жакет вишуканий у ній.
Зоя. Ваня! А я? Що ж це означає: поматросил і кинув?
Присипкін (Витягаючи відсувати руку). Ми розійшлися, як у морі кораблі ...
Розалія Павлівна (Виривається з магазину, несучи оселедця над головою). Кити! Дельфіни! (Продавцю оселедцями.) А ну, покажи, а ну, порівняй твою равлика! (Порівнює; оселедець Лотошников більше; сплескує руками) На хвіст більше ?! За що боролися, а, громадянин Скрипкін? За що ми вбили государя імператора і прогнали пана Рябушинського, а? В могилу мене укопана радянська ваша влада ... На хвіст, на цілий хвіст більше! ..
Баян. Шановна Розалія Павлівна, порівняйте з іншого кінця, - вона ж і більше тільки на головку, а навіщо вам головка, - вона ж неїстівна, відрізати й викинути.
Розалія Павлівна.Ви чули, що він сказав? Головку відрізати. Це вам головку відрізати, громадянин Баян, нічого не зменшиться і нічого не варто, а їй відрізати головку варто десять копійок на кілі. Ну! Додому! Мені дуже потрібен професійний союзний квиток в будинку, але дочка на прибутковому підприємстві - це теж вам не бик на паличці.
Зоя. Жити хотіли, працювати хотіли ... Значить, все ...
Присипкін. Громадянка! Наша любов ліквідована. Не заважайте вільному цивільному почуттю, а то я міліцію покличу.
Зоя, плаче, вчепилася в рукав. Присипкін виривається. Розалія Павлівна стає між ним і Зоєю, гублячи покупки.
Розалія Павлівна.Чого треба цій лахудра? Чого ви чіпляєтеся за мого зятя?
Зоя. Він мій!
Розалія Павлівна.А! .. Вона-таки з дитям! Я їй заплачу аліменти, але я їй розіб'ю морду!
Міліціонер. Громадяни, припиніть цю потворну сцену!
II
Молодняцкое гуртожиток. Винахідник сопе і креслить. Хлопець валяється; на краю ліжка дівчина. Oчкастий пішов головою в книгу. Коли розкриваються двері, видно коридор з дверима і лампочки.
босий хлопець (Кричить). Де чоботи? Знову чоботи сперли. Що ж мені їх на ніч в камеру схову ручного і ножного багажу на Курський вокзал відносити, чи що?
Прибиральник. Це в них Присипкін до своєї верблюдіхе на побачення затупотів. Одягав - лаявся. В останній раз, каже. А ввечері, каже, з'явлюся в оновленому вигляді, більш відповідному моєму новому соціальному становищу.
Босий. Сволота!
Молодий робітник (прибирає).І сор-то після нього став якийсь благородний, делікатний. Раніше што? Бутель з-під пива та хвіст вобли, а тепер баночки ТЕЖЕ та стрічки разрадуженние.
Дівчина. Кинь тріпатися, хлопець краватку купив, так його вже Макдональдом лаєте.
Хлопець. Макдональд і є! Чи не в краватці справу, а в тому, що ні краватку до нього, а він до краватки прив'язаний. Навіть не думає - головою поворухнути боїться.
Прибиральник. Лаком дірки покриває; заквапився, дірку на панчосі видать, так він ногу на ходу чорнильним олівцем підмащував.
Хлопець. Вона у нього і без олівця чорна.
Винахідник. Може бути, не на тому місці чорна. Треба б йому шкарпетки переодягнути.
Прибиральник. Відразу знайшовся - винахідник. Патент заявляй. Дивись, щоб ідеї не сперли. (Рвонув ганчіркою по столику, скидає коробку, - розвалюються віялом картки. Нагинається зібрати, підносить до світла, заливається реготом, ледве скликаючи рукою товаришів.)
всі (Перечитують, повторюють). П'єр Скрипкін. П'єр Скрипкін!
Винахідник. Це він собі прізвище винайшов. Присипкін. Ну, що це таке Присипкін? На що Присипкін? Куди Присипкін? Кому Присипкін? А П'єр Скрипкін - це вже не прізвище, а романс!
дівчина (Мрійливо). А адже вірно: П'єр Скрипкін - це дуже витончено і чудово. Ви тут регоче, а він, може, культурну революцію на дому проробляє.
Хлопець. Мордою він вже і Пушкіна перевершив. Висять баки, як хвіст у собаки, навіть не миє - розтріпати боїться.
Дівчина. У Гаррі Піля теж ця культура по всій щоці пущена.
Винахідник. Це його вчитель по волохатих частини розвиває.
Хлопець. І на чому тільки у цього вчителя волоса тримаються: голови ніякої, а кучерявості скільки завгодно. Від вогкості, чи що, такі заводяться?
Хлопець з книгою. Н-і-і. Він - письменник. Чого писав - не знаю, а тільки знаю, що знаменитий! «Вечірці» про нього три рази писала: вірші, каже, Апухтина за свої продав, а той як образився, спростування написав. Дурні, каже, ви, невірно все, - це я у Надсона списав. Хто з них має рацію - не знаю. Друкувати його більше не друкують, а знаменитий він тепер дуже - молодь навчає. Кого віршам, кого співу, кого танців, кого так ... гроші позичати.
Хлопець з мітлою. Неробочий цю справу - мозоль лаком наганяти.
Слюсар, засмальцьований, входить посередині фрази, миє руки, обертається.
Слюсар. До робочого у нього ніякого стосунку, розрахунок сьогодні брав, одружується на дівчині, парікмахеровой доньці - вона ж касирка, вона ж манікюрниця. Кігті йому тепер стригти буде мадмуазель Ельзевіра Ренесанс.
Винахідник. Ельзевір - шрифт такий є.
Слюсар. Щодо шрифтів не знаю, а корпус у неї - це вірно. Картку бухгалтеру для швидкості розрахунків показував.
Ну і Мілка, ну і диво, -
одні грудей по два пуди.
Босий. Влаштувався!
Дівчина. Ага! Завидки беруть?
Босий. А що ж, я теж, коли техноруком стану та щоденні чоботи заведу, я теж собі кращу квартірёнку пообнюхаю.
Слюсар. Я тобі ось що раджу: ти занавесочки собі заведи. Розкрив Занавісочки - на вулицю подивився. Закрив Занавісочки - хабар тяпнул. Це тільки працювати одному нудно, а курку є одним веселіше. Правильно? З окопів такі теж влаштовуватися бігали, тільки ми їх шльопали. Ну що ж - пішов!
Босий. І піду і піду. А ти що з себе Карла Лібкнехта корчити? Тебе з вікна з квіточками помани, теж мабуть припустити ... Герой!
Слюсар. Нікуди не піду. Ти думаєш, мені ця дрантя і сморід подобається? Ні. Нас, бачте, багато. На всіх на нас непівських дочок НЕ настачишся. Налаштуємо будинків і рушимо відразу ... Відразу все. Але ми з цієї окопної діри з білими прапорами не вилазячи.
Босий. Зарядив - окопи. Тепер не дев'ятнадцятий рік. Людям для себе жити хочеться.
Слюсар. А що - НЕ окопи?
Босий. Брешеш!
Слюсар. Вошей скільки хочеш.
Босий. Брешеш!
Слюсар. А стріляють безшумним порохом.
Босий. Брешеш!
Слюсар. Ось уже Присипкіна з очної двостволки підстрелили.
Входить Присипкін в лакованих туфлях, в витягнутій руці несе за шнурки стоптані черевики, кидає Босому. Баян з покупками. Затуляє від Скрипкіна відколюються слюсаря.
Баян. Ви, товаришу Скрипкін, уваги на ці грубі танці не зважайте, оне вам народжується тонкий смак зіпсують.
Хлопці гуртожитку відвертаються.
Слюсар. Кинь кланятися! Набалдашник розколоти.
Баян. Я розумію вас, товариш Скрипкін: важко, неможливо, при вашій ніжної душі, в їхньому грубому суспільстві. Ще один урок залиште ваше терпіння не луснути. Найвідповідальніший крок у житті - перший фокстрот після одруження. На все життя повинен враження залишити. Ну-с, пройдіться з уявної дамою. Чого ви стукаєте, як на першотравневому параді?
Присипкін. Товариш Баян, черевики зніму: По-перше, тиснуть, по-друге, стоптуються.
Баян. Ось ось! Так, так, тихим кроком, як ніби в місячну ніч у мріях і меланхолії з пивної повертаєтеся. Так Так! Та не ворушити ви нижнім бюстом, ви ж не вагонетку, а мадмуазель везете. Так Так! Де рука? Низько рука!
Присипкін (Ковзає на уявному плечі). Чи не тримається вона у мене на повітрі.
Баян. А ви, товаришу Присипкін, легкої розвідкою ліфчик виявіть і, начебто для відпочинку, великим пальчиком упріться, і дамі співчуття приємно, і вам полегшення - про іншу руці подумати можете. Чого плечьмі затрясло? Це вже не фокстрот, це ви вже шіммское «па» продемонструвати зволили.
Присипкін. Ні. Це я так ... на ходу почухався.
Баян. Та хіба ж так можна, товариш Присипкін! Якщо з вами у вашому танцювальному натхненні такий казус трапиться, ви закотити очі, як ніби даму ревнуєте, відступите по-іспанськи до стіни, швидко потріть про якусь скульптуру (в фешенебельному суспільстві, де ви будете обертатися, так цих скульптур і ваз різних завжди до біса наворочено). Потріться, Передерні, блисни очима і скажіть: «Я вас зрозумів, коварррная, ви мною граєте ... але ...» і знову пуститеся в танець, як би поступово охолоджуючись і заспокоюючись.
Присипкін. Ось так?
Баян. Браво! Добре! Талант у вас, товариш Присипкін! Вам в умовах буржуазного оточення і побудови соціалізму в одній країні - вам розвернутися ніде. Хіба наш Середній Козій провулок для вас гідне терені? Вам світова революція потрібна, вам вихід в Європу потрібно, вам тільки Чемберленів і Пуанкаре зломити, і ви Мулен Ружі і пантеон красою рухів захоплювати будете. Так і запам'ятайте, так і завмріть! Чудово! А я пішов. За цими боярами потрібне око та око, до весілля завдатком стакан і ні росинки більше, а роботу виконають, тоді хоч з горлечка. Оревуар. (Виходить, кричачи з дверей.) Не надягайте двох краваток одночасно, особливо різнокольорових, і зарубайте на носі: не можна навипуск носити крохмальну сорочку!
Присипкін міряє обновки.
Хлопець. Ванька, кинь ти цю бузу, чого це тебе так расчучеліло?
Присипкін. Чи не ваше собаче діло, шановний товариш! За што я боровся? Я за хороше життя боровся. Он вона у мене під руками: і дружина, і будинок, і даний обходження. Я свій обов'язок, у разі потреби, завжди виконати зумію. Хто воював, має право у тихої річки відпочити. Во! Може, я весь свій клас своїм благоустроєм піднімаю. Во!
Слюсар Боєць! Суворов! Правильно!
Йшов я верхом,
йшов я низом,
будував міст в соціалізм,
недобудував
і втомився
і сів біля мосту.
Травка виросла біля мосту.
По мосту йдуть овечки.
Ми бажаємо
дуже просто
відпочити у цієї річки ...
Так, чи що?
Присипкін. Та НУ тебе! Відчепись ти від мене з твоїми грубими агітками ... Во! (Сідає на ліжко, наспівує під гітару.)
На Луначарського вулиці
я пам'ятаю старий будинок -
з широкою чудний сходами,
з витонченими вікном.
Постріл. Впадають до дверей.
Хлопець (з дверей).Зоя Березкіна застрелилася!
Всі кидаються до дверей.
Ех, і покриють її тепер в осередку!
Швидше ...
Швидше ...
Швидку ...
Присипкін один, спішно збирає речі.
Слюсар. Через тебе, мразь волохата, і така баба вбилася! Геть! (Бере Присипкіна за піджак, вьшвирівает в двері і слідом викидає речі.)
прибиральник (Біжить з лікарем, притримує і піднімає Присипкіна, подавав йому вилетіла капелюх). І з тріском ж ти, хлопче, від класу відривається!
Присипкін (Відвертаючись, кричить). Візник, вулиця Луначарського, 17! З речами!
III
Велика перукарня кімната. Бока в зеркалаx. Перед дзеркалами паперові цветіща. На бритвених столиках пляшки. Зліва авансцени рояль з роззявленою пащею, праворуч піч, загортають труби по всій кімнаті. Посередині кімнати круглий весільний стіл. За столом: П'єр Скрипкін, Ельзевіра Ренесанс, двоє бояр і шаферіц, матуся і татусь Ренесанс. Посаджені батько - бухгалтер і така ж мати. Олег Баян розпоряджається в центрі столу, спиною до залу.
Ельзевіра. Почнемо, Скрипочка?
Скрипкін. Почекати.
Ельзевіра. Скрипочка, почнемо?
Скрипкін. Почекати. Я бажаю одружитися в організованому порядку і в присутності почесних гостей і особливо в присутності особи секретаря завкому, шанованого товариша Лассальченко ... Во!
Гість (вриваючись). Шановні наречені, даруйте за запізнення, але я уповноважений передати вам шлюбні побажання нашого шановного вождя, товариша Лассальченко. Завтра, каже, хоч до церкви, а сьогодні, говорить, прийти не можу. Сьогодні, каже, партдень, і хочеш не хочеш, а в клітинку, каже, Потті треба. Перейдемо, так би мовити, до чергових справ.
Присипкін. Оголошую весілля відкритою.
Розалія Павлівна.Товариші і мусье, їжте, будь ласка. Де ви тепер знайдете таких свиней? Я купила цей окіст три роки тому на випадок війни чи з Грецією або з Польщею. Але ... війни ще немає, а шинка вже псується. Їжте, мусье.
Всі (підіймають склянки й чарки).Гірко! Гірко! ..
Ельзевіра і П'єр цілуються.
Гірко! Го-о-о-р-к-о-о!
Ельзевіра повисає на П'єр. П'єр цілує статечно і з почуттям класового гідності.
Посаджені батько-бухгалтер. Бетховена! .. Шакеспеара! .. Просимо зобразити дечого. Не дарма ми ваші ювілеї щодня святкуємо!
Присипкін. Чи не оттопчіте ніжки моєї роялі.
Баян (встає, погойдується і расплёсківает чарку).Я щасливий, я щасливий бачити витончене завершення на даному відрізку часу повного боротьби шляху товариша Скрипкіна. Правда, він втратив на цьому шляху один приватний партійний квиток, але зате придбав багато квитків державної позики. Нам вдалося узгодити і пов'язати їх класові та інші суперечності, у яких мушу бачити збройного марксистським поглядом, так би мовити, як у краплі води, майбутнє щастя людства, іменоване в народі соціалізмом.
Всі. Гірко! Гірко!
Ельзевіра і Скрипкін цілуються.
Баян. Якими капітальними кроками ми йдемо вперед по шляху нашого сімейного будівництва! Хіба коли ми з вами вмирали під Перекопом, а багато хто навіть померли, хіба ми могли припустити, що ці троянди будуть цвісти і пахнути нам вже на даному відрізку часу? Хіба коли ми стогнали під ярмом самодержавства, хіба хоча б наші великі вчителі Маркс і Енгельс могли б імовірно мріяти або навіть мрійливо припустити, що ми будемо поєднувати узами Гіменея безвісний, але великий труд з поваленим, але чарівним капіталом?
Всі. Гірко! .. Гірко! ..
Баян. Шановні громадяни! Краса - це двигун прогресу! Що б я був в якості простого трудящого? Бочкін і - більше нічого! Що я міг як Бочкіна? Мукати! І більше нічого! А в якості Баяна - хоч греблю гати! наприклад:
Олег Баян
від щастя п'яний.
І ось я тепер Олег Баян, і я користуюся, як рівноправний член суспільства, всіма благами культури і можу висловлюватися, тобто немає - виражатися я не можу, але можу розмовляти, хоча б як стародавні греки: «Ельзевіра Скрипкіна, передайте рибки нам» . І мені може вся країна відповідати, як ті чи інші трубадури:
Для промивки вашої горлянки,
за витонченість і млість
хвіст оселедця і чарку горілки
підносимо ми Олегу.
Всі. Браво! Ура! Гірко!
Баян. Краса - це мати ...
Шафер (похмуро і скочивши).Матір! Хто сказав «матір»? Прошу не виражатися при молодят.
Шафера відтягують.
Всі. Бетховена! Камаринського!
Тягнуть Баяна до рояля. баян
З'їжджаються до загсу трамваї -
там червоне весілля була ...
всі
(Підспівують)
Наречений був у всій прозодежде,
з блузи стирчав профбілет!
Бухгалтер. Зрозумів! Все зрозумів! Це означає:
Будь здоровий, Олег Баянчик,
кучерявенькій баранчик ...
Перукар (з виделкою лізе до посаджені мамі).Ні, мадам, справжніх кучерявих тепер, після революції, немає. Шиньйон гоффре робиться так ... Беруться щипці (крутить виделкою), нагріваються на слабкому вогні а ля етуаль (тицяє вилку в полум'я печі), і збивається на маківці таке волосяне Суффле.
Посаджені. Ви ображаєте мою гідність як матері і як дівчата ... Пустіть ... Сучий син !!!
Шафер. Хто сказав «сучий син»? Прошу не виражатися при молодят!
Бухгалтер рознімає, підспівуючи, намагаючись крутнути ручку касового лічильника, з яким він крутиться, як з шарманкою.
Ельзевіра (до Баяну).Ах! Зіграйте, ах! Вальс «Туга Макарова по Вірі Холодній». Ах, це так шарман, ах, це просто петіт істуар ...
Шафер (озброєний гітарою).Хто сказав «пісуар»? Прошу при молодят ...
Баян рознімає і накидається на клавіші.
Шафер (придивляючись, загрозливо).Ти що ж це на одній чорній кістки граєш? Для пролетаріату, значить, на половині, а для буржуазії на всіх?
Баян. Що ви, що ви, громадянин? Я на білих кістках особливо намагаюся.
Шафер. Значить, знову виходить, що біла кістка краще? Грай на всіх! ...
Баян. Так я на всіх!
Шафер. Значить, з білими разом, угодовець?
Баян. Товариш ... Так це ж ... цедура.
Шафер. Хто сказав «дура»? При молодят. Во !!! (Грюкає гітарою по потилиці.)
Перукар нацеплівает на вилку волосся посаджені матері. Присипкін відтісняє бухгалтера від дружини.
Присипкін. Ви що ж моїй дружині оселедець в груди тицяє? Це ж ж вам не клумба, а груди, і це ж вам не хризантема, а оселедець!
Бухгалтер. А ви нас лососиною пригощали? Пригощали? Так? А самі кричите - так?
У бійці перекидають газову наречену на піч, піч перекидається, - полум'я, дим.
Крики. Горимо !!! Хто сказав «горимо»? .. Пожежа! Лососину ...
З'їжджалися з загсу трамваї ...
IV
У Чорному ночі поблискує від недалекого полум'я каска пожежного. Начальник один. Підходять і йдуть доповідав пожежні.
1-й пожежний. Чи не впоратися, товариш начальник! Дві години ніхто не викликав ... П'яні стерви !! Горить, як пороxовой склад. (Виходить.)
Начальник. Чого ж йому не горіти? Павутина та спирт.
2-й пожежний. Загасає, вода на льоту бурульки. Льох водою залили глаже, ніж каток. (Виходить.)
Начальник. Тіла знайшли?
3-й пожежний. Одного завантажили, вся коробка зіпсована. Повинно бути, балкою поламана. Прямо в морг. (Виходить.)
4-й пожежний. Завантажили ... одне обгоріле тіло невідомого статі з виделкою в голові.
1-й пожежний. Під грубкою виявлена колишня жінка з дротовим віночком на потиличних кістках.
3-й пожежний. Виявлено невідомий довоєнного статури з касою в руках - очевидно, за життя бандит.
2-й пожежний. Серед живих немає нікого ... Серед трупів недолічується один, так що згідно незнаходження вважаю - згорів через дрібниці.
1-й пожежний. Ну і ілюмінація! Прямо театр, тільки всі діючі особи згоріли.
3-й пожежний
Везла їх з весілля карета,
карета під червоним хрестом.
Сурмач скликає пожежних. Будуються. Марширують через театр, вигукуючи.
пожежні
Товариші і громадяни,
горілка - отрута.
п'яні
республіку
даремно спалять!
Живучи з камінами,
живучи з примусами,
спалить будинок
і згорите самі!
випадковий
сон -
причина пожеж, -
на сон
не читайте
Надсона і Жарова!
V
Величезний до стелі залу засідань, що здіймається амфітеатром. Замість людських голосів - радіораструби, поруч кілька висять рук за зразком висовуються з автомобілів. Над кожним розтрубом кольорові електричні лампи, під самою стелею екран. Посередині трибуна з мікрофоном. З боків трибуни розподільники і регулятори голосів і світла. Два механіка - старий і молодий - вовтузяться в темній аудиторії.
Старий (сдувая розкуйовдженої щіткою з пір'я пил з розтрубів).Сьогодні важливе голосування. Змасти маслом і перевір голосувальний апарат землеробських районів. Останній раз була заминка. Голосували зі скрипом.
Молодий. Землеробські? Добре! Центральні змащу. Протру замшею горло смоленським апаратів. Минулого тижня знову похрипує. Треба підгвинтити руки службовим штатам столиць, а то у них якийсь уклончік: права за ліву чіпляється.
Старий. Уральські заводи готові. Металургійні курські включимо, там провели новий апарат на шістдесят і дві тисячі голосів другої групи електростанції Запоріжжя. З ними нічого, робота легка.
Молодий. А ти ще пам'ятаєш, як раніше було? Смішно, має бути?
Старий. Мене раз мамка на руках на засідання носила. Народу зовсім мало - людина тисячу накопичилося, сидять, як дармоїди, і слухають. Питання було якийсь важливий і гучний, одним голосом пройшов. Мати була проти, а проголосувати не могла, тому що мене на руках тримала.
Молодий. Ну звичайно! Кустарництво!
Старий. Раніше такий апарат і не годився б. Бувало, людині першому руку підняти треба, щоб його помітили, так він її під ніс голові тицяє, до самої ніздрі підносить обидві, шкодує лише, що не древня богиня Ізіда, а то б о дванадцятій рук голосував. А багато рятувалися. Про одного розповідали, що він якусь важливу дискусію всю в убиральні просидів - голосувати боявся. Сидів і думав, шкуру, значить, службову беріг.
Молодий. Вберіг?
Старий. Вберіг! .. Тільки за іншою спеціальністю призначили. Бачать любов до вбиралень, так його там головним призначили при милі і рушниках. Готово?
Молодий. Готово!
Збігають вниз до розподільних дощок і проводам. Людина в окулярах і борідці, відчинивши двері, прямим кроком входить на естраду, спиною до аудиторії, піднімає руки.
Оратор. Включити одночасно всі райони федерації!
Старший і молодший.Є!
Одночасно загоряються всі червоні, зелені та сині лампочки аудиторії.
Оратор. Алло! Алло! Каже голова інституту людських відроджень. Питання опублікований телеграмами, обговорено, простий і зрозумілий. На перехресті 62-ї вулиці і 17-го проспекту колишнього Тамбова проривається фундамент бригада на глибині семи метрів виявила засипаний землею обледенів льох. Крізь лід феномена просвічує заморожена людська фігура. Інститут вважає за можливе відродження індивідуума, замерзлого п'ятдесят років тому.
Врегулюємо різницю думок.
Інститут вважає, що кожне життя робочого повинна бути використана до останньої секунди.
Просвічування показало на руках істоти мозолі, колишні півстоліття назад ознакою трудящого. Нагадуємо, що після воєн, що пронеслися над світом, громадянських воєн, які створили федерацію землі, декретом від 7 листопада 1965 року життя громадянина недоторкане. Доводжу до вашого відома заперечення епідемічної секції, боїться загрози поширення бактерій, які наповнювали колишні істоти колишньої Росії. З повним усвідомленням відповідальності приступаю до вирішення. Товариші, пам'ятайте, пам'ятайте і ще раз пам'ятайте:
Лампи гасяться, пронизливий дзвінок, на екрані загоряється резолюція, повторювана оратором.
«В ім'я дослідження трудових навичок робочого людства, в ім'я наочного порівняльного вивчення побуту вимагаємо воскресіння».
«Резолюція санітарно-контрольних пунктів металургійних і хімічних підприємств Донбасу. Щоб уникнути небезпеки поширення бактерій підлабузництва і чванства, характерних для двадцять дев'ятого року, вимагаємо залишити експонат в замороженому вигляді ».
Чи є ще резолюції і доповнення?
Загоряється третій екран, оратор повторює.
«Землеробські райони Сибіру просять воскрешати восени, після закінчення польових робіт, для полегшення можливості присутності широких мас бажаючих».
Піднімається переважна більшість залізних рук.
Опустити! Хто за поправку Сибіру?
Піднімаються дві рідкісних руки.
Збори федерації прийняло: «Вос-кре-сить!»
Засідання закрито!
З двох розкрив дверей вриваються репортери. Оратор проривається, кидаючи радісно на всі боки.
Воскресити! Воскресити !! Воскресити !!!
Репортери витягують з кишень мікрофони, на ходу гукаючи:
1-й репортер. Алло !!! Хвиля 472½ метра ... «Чукотські известия» ... Воскресити!
2-й репортер. Алло! Алло !!! Хвиля 376 метрів ... «Вітебська вечірня правда» ... Воскресити!
3-й репортер. Алло! Алло! Алло! Хвиля 211 метрів ... «Варшавська комсомольська правда» ... Воскресити!
4-й репортер. «Армавірський літературний понеділок». Алло! Алло !!!
5-й репортер. Алло! Алло! Алло! Хвиля 44 метра. «Известия чиказького ради» ... Воскресити!
6-й репортер. Алло! Алло! Алло! Хвиля 115 метрів ... «Римська червона газета» ... Воскресити!
7-й репортер. Алло! Алло! Алло! Хвиля 78 метрів ... «Шанхайська біднота» ... Воскресити!
8-й репортер. Алло! Алло! Алло! Хвиля 220 метрів ... «Мадридська наймичка» ... Воскресити!
9-й репортер. Алло! Алло! Алло! Хвиля 11 метрів ... «Кабульський піонер» ... Воскресити!
Газетярі вриваються з готовими відбитками.
1-й газетяр
розморозити
або НЕ розморозити?
передовиці
в віршах і в прозі!
2-й газетяр
Всесвітня анкета
по найважливішою темою -
про можливість занесення
підлабузників епідемій!
3-й газетяр
Статті про стародавні
гітари і романси
та інші
способи
обдурювання маси!
4-й газетяр
Останні новини!!! Інтерв'ю! Інтерв'ю!
5-й газетяр
Науковий вісник,
будь ласка, не лякайтеся!
повний перелік
так званих лайок!
6-й газетяр
Останнє радіо!
7-й газетяр
теоретична постановка
історичного питання:
чи може
слона
вбити цигарка!
8-й газетяр
Сумно до сліз,
смішно до кольок:
пояснення
слова «алкоголік»!
VI
Матова скляна двостулкові двері, крізь стіни просвечнвают металеві частини медичних приладів. Перед стіною старий професор і літня асистентка, ще зберегла характерні рисиЗої Березкін. Обидва в білому, лікарняному.
Зоя Березкіна. Товариш! Товариш професор, прошу вас, не робіть цього експерименту. Товариш професор, знову піде буза ...
Професор. Товариш Березкіна, ви стали жити спогадами і заговорили незрозумілою мовою. Суцільний словник померлих слів. Що таке «буза»? (Шукає в словнику.) Буза ... Буза ... Буза ... Бюрократизм, богошукання, бублики, богема, Булгаков ... Буза - це рід діяльності людей, які заважали всякого роду діяльності ...
Зоя Березкіна. Ця його «діяльність» п'ятдесят років тому мало не коштувала мені життя. Я навіть дійшла до ... спроби самогубства.
Професор. Самогубство? Що таке «самогубство»? (Шукає в словнику.) Самооподаткування, самодержавство, самореклама, самоущільнення ... Знайшов «самогубство». (Здивовано.) Ви стріляли в себе? Вирок? Суд? Ревтрибунал?
Зоя Березкіна. Ні я сама.
Професор. Сама? Від необережності?
Зоя Березкіна. Ні ... Від любові.
Професор. Нісенітниця ... Від любові треба мости будувати і дітей народжувати ... А ви ... Так! Так! Так!
Зоя Березкіна. Звільніть мене, я, право, не можу.
Професор. Це і є ... Як ви сказали ... Буза. Так! Так! Так! Так! Буза! Суспільство пропонує вам виявити всі наявні у вас почуття для максимальної легкості подолання розморожувати суб'єктом п'ятдесяти анабіозного років. Так! Так! Так! Так! Ваша присутність дуже, дуже важливо. Я радий, що ви знайшлися і прийшли. Він - це він! А ви - це вона! Скажіть, а вії у нього були м'які? На випадок поломки при швидкому розморожуванні.
Зоя Березкіна. Товариш професор, як же я можу згадати вії, колишні п'ятдесят років тому ...
Професор. Як? П'ятдесят років тому? Це вчора! .. А як я пам'ятаю колір волосся на хвості мастодонта півмільйона років тому? Так! Так! Так! .. А ви не пам'ятаєте, - він сильно роздував ніздрі при вдиханні в збудженому суспільстві?
Зоя Березкіна. Товариш професор, як же я можу пам'ятати ?! Уже тридцять років ніхто не роздуває ніздрів в подібних випадках.
Професор. Так! Так! Так! А ви не обізнані щодо обсягу шлунка і печінки, на випадок виділення можливого вмісту спирту і горілки, що можуть спалахнути при необхідному високому вольтажі?
Зоя Березкіна. Звідки я можу запам'ятати, товаришу професор! Пам'ятаю, був якийсь живіт ...
Професор. Ах, ви нічого не пам'ятаєте, товариш Березкіна! Принаймні був він рвучко?
Зоя Березкіна. Не знаю ... Можливо, але ... тільки не зі мною.
Професор. Так! Так! Так! Я боюся, що ми відморожуватися його, а отмёрзлі поки що ви. Так! Так! Так! .. Ну-с, приступаємо.
Натискає кнопку, скляна стіна тихо розходиться. Посередині, на операційному столі, блискучий оцинкований ящик людських розмірів. у ящика крани. під кранами відра. До ящика електропроводки. Циліндри кисню. Навколо ящика шість лікарів, білих і спокійних. Перед ящиком на авансцені шість фонтанних умивальників. На невидимою дроті, як на повітрі, шість рушників.
професор (Переходячи від лікаря до лікаря, каже). (Першому.) Ток включити за моїм сигналом. (Другому.) Доведіть теплоту до 36,4 - п'ятнадцять секунд кожна десята. (Третьому.) Подушки кисню напоготові? (Четвертому.) Воду випускати поступово, замінюючи лід повітряним тиском. (П'ятому.) Кришку відкрити відразу. (Шостому.) Спостерігати в дзеркало стадії пожвавлення.
Лікарі нахиляють голови в знак ясності і розходяться по своїх місцях.
Починаємо!
Чи включається струм, вдивляються в температуру. Капає вода. У маленькій правої стінки з дзеркалом впившийся доктор.
6-й лікар. З'являється природна забарвлення!
Звільнений від льоду!
Груди вібрує!
(Злякано.)Професор, зверніть увагу на неприродну поривчастість ...
6-й лікар. Професор, незрозуміла річ: рухом лівої руки відділяється від тіла ...
професор (Вдивляється). Він зрісся з музикою, вони називали це «чуйною душею». У давнину жили Страдіваріус і Уткін. Страдіваріус робив скрипки, а це робив Уткін, і називалося це гітарою.
Професор оглядає термометр і апарат, що реєструє тиск крові.
1-й лікар. 36,1.
2-й лікар. Пульс 68.
6-й лікар. Дихання вирівняні.
Професор. По місцях!
Лікарі відходять від ящика. Кришка миттєво відкинулася, з ящика піднімається кострубатий і здивований Присипкін, озирається, притиснувши гітару.
Присипкін. Ну і виспався! Вибачте, товариші, звичайно, випімші був! Це якесь відділення міліції?
Професор. Ні, це зовсім інше відділення! Це - відділення від льоду шкірних покривів, які ви відморозили ...
Присипкін. Чого? Це ви чевой-то відморозили. Ще подивимося, хто з нас були п'яні. Ви, як фахівці-доктора, завжди самі близько спиртів третій. А я себе, як особистість, завжди засвідчити зумію. Документи при мені. (Вискакує, вивертає кишені.) 17 руб. 60 коп. при мені. У МОПР? Сплатив. в Осоавиахим? Вніс. «Геть неписьменність»? Будь ласка. Це що? Виписка з загсу! (Свиснув.) Та я ж вчора одружився! Де ви тепер, хто вам цілує пальці? Ну і всиплют мені вдома! Розписка бояр тут. Профспілковий квиток тут. (Погляд падає на календар, тре очі, озирається в жаху.) 12 травня 1979! Це ж за скільки у мене в профспілка не Плоче! П'ятдесят років! Довідок-то, довідок спросют! Губвідділ! ЦК! Господи! Дружина!!! Пустіть! (Обжимаються оточуючим руки, кидається в двері.)
За ним турбуються Березкіна. Доктора оточують професора. Шість лікарів і професор вдумливо миють руки.
Хором. Це що він таке руками робив? Пхав і тряс, тряс і пхав ...
Професор. У давнину був такий антисанітарний звичай.
Шість лікарів і професор вдумливо миють руки.
Присипкін (Натикаючись на Зою). Які ви, громадяни, власне, є? Хто я? Де я? Чи не матінка ви Зої Березкін будете?
Рев сирени обернув прісипкінскую голову.
Куди я потрапив? Куди мене потрапили? Що це? .. Москва? .. Париж ?? Нью Йорк?! Візник !!!
Рев автомобільних сирен.
Ні людей, ні коней! Автодори, автодори, автодори !!! (Притискається до дверей, чухається спиною, шукає п'ятірнею, обертається, бачить на білій стіні переповзає з комірця клопа.) Клоп, клопик, клопуля !!! (Перебирає гітару, співає.) Не йди, побудь зі мною ... (Ловить клопа п'ятірнею; клоп уполз.) Ми розійшлися, як у морі кораблі ... поповз! .. Один! Але немає відповіді мені, знову один я ... Oдин !!! Візник, автодори ... Вулиця Луначарського, 17! Без речей !!! (Хапається за голову, непритомніє на руки вибігла з дверей Березкін.)
VII
Середина сцени - трикутник скверу. У сквері три штучних дерева. Перше дерево: на зелених квадратах-листі - величезні тарілки, на тарілках мандарини. Друге дерево - паперові тарілки, на тарілках яблука. Третє - зелене, з ялинковими шишками, - відкриті флакони духів. Бока - скляні та облицювання стіни будинків. По боках трикутника - довгі лавки. Входить репортер, за ним четверо: чоловіки і жінки.
Репортер. Товариші, сюди, сюди! У тінь! Я вам розповім по порядку всі ці похмурі і дивовижні пригоди. По-перше ... Передайте мені мандарини. Це правильно робить міське самоврядування, що сьогодні дерева мандарина, а то вчора були одні груші - і не соковито, і не смачно, і не поживно ...
Дівчина знімає з дерева тарілку з мандаринами, які сидять чистять, їдять, з цікавістю нахиляючись до репортера.
1-й чоловік. Ну, скоріше, товариш, розповідайте все докладно і по порядку.
Репортер. Так ось ... Які соковиті шматочки! Чи не хочете ?. Ну добре, добре, розповідаю. Подумаєш, нетерпіння! Звичайно, мені, як президенту репортажу, відомо все ... Так ось, бачите, бачите ?.
Швидкою ходою проходить людина з докторським ящиком з термометрами.
Це - ветеринар. Епідемія поширюється. Будучи залишено одне, це відроджений ссавець вступило в спілкування з усіма тваринами хмарочоса, і тепер все собаки сказилися. Воно вивчило їх стояти на задніх лапах. Собаки не гавкають і не грають, а тільки служать. Тварини пристають до всіх обідають, подласківаются і підлизуються. Лікарі кажуть, що люди, покусані подібними тваринами, придбають всі первинні ознаки епідемічного подxалімства.
Сидячі. О-о-о !!!
Репортер. Дивіться, дивіться!
Проходить хиткий людина, навантажений кошиками з пляшками пива.
проходить
(Наспівує)
У дев'ятнадцятому столітті
чудно жили люди -
пили горілку, пили пиво,
сизий ніс висів, як слива!
Репортер. Дивіться, кінчений, хвора людина! Це один зі ста сімдесяти п'яти робочих другий медіцііской лабораторії. З метою полегшення перехідного існування лікарями було наказано напувати воскресле ссавець сумішшю, що отруює у величезних дозах і огидною в малих, так званим пивом. У них від отруйних випарів запаморочилося в голові, і вони помилково ковтнули цієї прохолодний суміші. І з тих пір змінюють вже третю партію робітників. П'ятсот двадцять робочих лежать в лікарнях, але страшна епідемія Трехгорной чуми піниться, вирує і впливає на ноги.
Сидячі. А-а-а-а !!!
Чоловік (мрійливо і млосно).Я б себе приніс в жертву науці, - нехай прищеплять і мені цю загадкову хворобу!
Репортер. Готовий! І цей готовий! Тихо ... Не спугните цю лунатічкой ...
Проходить дівчина, ноги заплітаються в «па» фокстроту та чарльстона, бурмоче вірші по книжечці в двох пальцях витягнутої руки. У двох пальцях іншої руки уявна троянда, підносить до ніздрів і вдихає.
Нещасна, вона живе поруч з ним, з цим шаленим ссавцям, і ось вночі, коли місто спить, через стінку стали доноситися до неї гітарні рокотання, потім протяжні душураздірающіе придихання і схлипи співуче, як це у них називається? «Романси», чи що? Далі - більше, і нещасна дівчина стала сходити з розуму. Убиті горем батьки збирають консиліуми. Професори кажуть, що це напади гострого «закоханості», - так називалася давня хвороба, коли людська статева енергія, розумно розподіляється на все життя, раптом швидкоплинно конденсується в тиждень в одному запальному процесі, ведучи до безрозсудним і неймовірним вчинків.
Дівчина (закриває очі руками).Я краще не буду дивитися, я відчуваю, як по повітрю розносяться ці жахливі закохані мікроби.
Репортер. Готова, і ця готова ... Епідемія океані ...
30 герлс проходять в танці.
Дивіться на цю трідцатіголовую шестідесятіножку! Подумати тільки - і це піднімання ніг вони (до аудиторії) обзивали мистецтвом!
Фокстротірующая пара.
Епідемія дійшла ... дійшла ... до чого дійшла? (Дивиться в словник.) До а-по-гея, ну ... це вже двостатеве тварина.
Вбігає директор зоологічного саду з невеликим скляним скринька в руках. За директором натовп, озброєна зоровими трубами, фотоапаратами та пожежними драбинами.
Директор (до всіх).Бачили? Бачили? Де він? Ах, ви нічого не бачили !! Загін мисливців доніс, що його бачили тут чверть години тому: він перебирався на четвертий поверх. Вважаючи середню його швидкість на годину півтора метра, він не міг піти далеко. Товариші, негайно обстежте стіни!
Спостерігачі розгвинчують труби, з лавок підхоплюються, вдивляються, затуляючи очі. Директор розподіляє групи, керує пошуками
Хіба його знайдеш! .. Потрібно голого людини на матраці в кожному вікні виставити - він на людину біжить ...
Чи не кричіть, спугнёте !!!
Якщо я знайду, я нікому не віддам ...
Чи не смієш: він комунальне надбання ...
Біноклі і труби заставлені в одну точку. Мовчання, що переривається клацанням фото- і кіноапаратом.
Професор (придушенням пошепки).Так це він! Поставте засідки і охорону. Пожежні, сюда !!!
Люди з сітками оточують місце. Пожежні розгвинчують сходи, люди лізуть гуськом.
Розгвинчують сходи перед другою стіною, видряпується. Глядачі завмирають.
директор
Швидше !!! Oсторожней !!! Не пропустіть, не пам'ятаєте тварині лапки ...
По сходах з рук в руки передають звіра, нарешті опинився в директорських руках. Директор ховає звіра в скриньку і піднімає скриньку над головою.
Спасибі вам, непомітні трудівники науки! Наш зоологічний сад ощасливлений, ошедеврен ... Ми зловили рідкісний екземпляр вимерлого і популярного на початку століття комахи. Наше місто може пишатися - до нас будуть стікатися вчені і туристи ... Тут, в моїх руках, єдиний живий «клопус нормаліс». Відійдіть, громадяни: тварина заснула, тварина схрестила лапки, тварина хоче відпочити! Я запрошую вас усіх на урочисте відкриття в зоопарк. Найважливіший, тривожність акт затримання завершений!
VIII
Гладкі опалові, напівпрозорі стіни кімнати. Зверху через карниза рівна смуга блакитного світла. Зліва велике вікно. Перед вікном робочий креслярський стіл. Радіо. Екран. Три-чотири книги. Справа висунута зі стіни ліжко, на ліжку, під найчистішим ковдрою, брудні Присипкін. Вентилятори. Навколо Присипкіна кут обгрязнён. На столі недопалки, перекинуті пляшки. На лампі обривок рожевого паперу. Присипкін стогне. Лікар нервово крокує по кімнаті.
професор (Входить) . Як справи хворого?
Лікар. Хворого - не знаю, а мої огидні! Якщо ви не зробите зміну кожні півгодини, - він перезаразіт всіх. Як дихнёт, так у мене ноги підкошуються! Я вже сім вентиляторів поставив: подих розганяти.
Присипкін. О-о-о!
Професор кидається до Присипкіна.
Професор, про професор !!!
Професор тягне носом і відсахується в запамороченні, хапаючи руками.
Похмелитися ...
Професор наливає пива на денце склянки, подає.
(Підводиться на ліктях. Докірливо.)Воскресили ... і знущаються! Що це мені - як слону лимонад! ..
Професор. Суспільство сподівається розвинути тебе до людської ступеня.
Присипкін. Чорт з вами і з вашим суспільством! Я вас не просив мене воскрешати. Заморозьте мене назад! Во !!!
Професор. Не розумію про що ти говориш! Наше життя належить колективу, і ні я, ні хтось інший не можуть це життя ...
Присипкін. Та яка ж це життя, коли навіть картку коханої дівчини не можна до стінки прікнопіть? Всі кнопки про прокляте скло обламуються ... Товариш професор, дайте похмелитися.
професор (Наливає склянку). Тільки не дихайте в мою сторону.
Зоя Березкіна входить з двома стопками книг. Лікарі перемовляються з нею пошепки, виходять.
Зоя Березкіна (Сідає близько Присипкіна, розпаковує книги). Не знаю, чи стане в нагоді це. Про що ти говорив, цього немає, і ніхто про це не знає. Є про троянди тільки в підручниках садівництва, є мрії тільки в медицині, в відділі сновидінь. Ось дві цікаві книги приблизно того часу. Переклад з англійської: Гувер - «Як я був президентом».
Присипкін (Бере книгу, відкидає). Ні, це не для серця, треба таку, щоб завмирало ...
Зоя Березкіна. Ось друга - якогось Муссоліні: «Листи із заслання».
Присипкін (Бере, відкидає). Ні, це ж не для душі. Відчепіться ви з вашими грубими агітками. Треба, щоб щипали ...
Зоя Березкіна. Не знаю, що Це таке? Завмирало, щипали ... щипали, завмирало ...
Присипкін. Що ж це? За що ми намагалися, кров проливали, коли мені, гегемонові, значить, в своєму суспільстві в новоізученном танці і розтанцювався не можна?
Зоя Березкіна. Я показувала ваше тілорух навіть директору центрального інституту рухів. Він каже, що бачив таке на старих колекціях паризьких листівок, а тепер, каже, про таке і запитати нема в кого. Є пара стареньких - пам'ятають, а показати не можуть з причин ревматичних.
Присипкін. Так для чого ж я собі спадкоємне витончене освіту виробляв? Працювати ж я ж і до революції міг.
Зоя Березкіна. Я візьму тебе завтра на танець десяти тисяч робітників і робітниць, будуть рухатися по площі. Це буде весела репетиція нової системи польових робіт.
Присипкін. Товариші, я протестую !!! Я ж не для того размёрз, щоб ви мене тепер засушили. (Зриває ковдру, схоплюється, хапає згорнуту стос книжок і витрушує її з паперу. Хоче роздерти папір і раптом вдивляється в букви, перебігаючи від лампи до лампи.) Де? Де ви це, взяли?
Зоя Березкіна. На вулицях всім роздавали ... Повинно бути, в бібліотеці в книги вклали.
Присипкін. Врятовано !!! Ура !!! (Кидається до дверей, як прапором розвіваючи папірцем.)
Зоя Березкіна (Одна). Я прожила п'ятдесят років вперед, а могла померти п'ятдесят років тому через таку мерзоту.
IX
Зоологічний сад. Посередині на п'єдесталі клітина, задрапіровані матеріями і прапорами. Позаду клітини два дерева. За деревами клітини слонів і жирафів. Зліва клітини трибуна, праворуч піднесення для почесних гостей. Кругом музиканти. Групами підходять глядачі. Розпорядники з бантами розставляють підійшли - по заняттях і зростання.
Розпорядник. Tоваріщі іноземні кореспонденти, сюди! Ближче до трибун! Відійдіть і дайте місце бразильцям! Їх аерокорабль зараз приземляється на центральному аеродромі. (Відходить, милується.)
Товариші негри, стійте упереміж з англійцями красивими кольоровими групами, англосаксонська білизна ще більше підкреслить вашу оливкової ... Учні вузів, - наліво, до вас спрямовані три баби і три старого з союзу столітніх. Вони будуть доповнювати пояснення професорів розповідями очевидців.
В'їжджають в колясках старі чоловіки і жінки.
1-я стара. Як зараз пам'ятаю ...
1-й старий. Ні - це я пам'ятаю, як зараз!
2-я стара. Ви пам'ятаєте, як зараз, а я пам'ятаю, як раніше.
2-й старий. А я як зараз пам'ятаю, як раніше.
3-тя стара. А я пам'ятаю, як ще раніше, зовсім, зовсім рано.
3-й старий. А я пам'ятаю і як зараз і як раніше.
Розпорядник. Тихо, очевидці, які не шепелявьте! Розступіться, товариші, дорогу дітям! Сюди, товариші! Швидше! Швидше за !!
діти
(Марширують колоною з піснею)
ми здорово
вчимося
на колишнє «ять»!
зате ми
і краще за всіх
вміємо
гуляти.
ікси
і ігреки
давно
здані.
йдемо
туди,
де Тигрики
і де
слони!
сюди,
де звірі багато,
і ми
з людьyoм
у сад
зоології
йдемо!
йдемо !!
йдемо !!!
Розпорядник. Громадяни, які бажають доставляти експонатам задоволення, а також використовувати їх в наукових цілях, прихильні купувати дозовані екзотичні продукти і наукові прилади тільки у офіційних служителів зоосаду. Дилетантство і гіпербола в дозах - смертельні. Просимо користуватися тільки цими продуктами і приладами, випущеними центральним медичним інститутом і міськими лабораторіями точної механіки.
справі -
час,
потісі -
годину!
Привіт вам
від міста,
хоробрі ловці!
ми вами
горді,
ми -
міста батьки !!!
Так загартується душі і серця нашої молоді на цих зловісних прикладах!
Не можу не відзначити подякою і надаю слово прославленому нашому директору, розгадати сенс дивних явищ і зробив з згубних явищ наукове і веселе проведення часу часу.
Всі кричать «ура», музика грає туш, на трибуну влазить розкланюється директор зоологічного саду.
Директор. Товариші! Я втішений і збентежений вашою увагою. З огляду на і свою участь, я не можу все ж не принести подяки відданим трудівникам союзу мисливців, що є безпосередніми героями упіймання, а також шановному професору інституту воскрешений, поборовшись заморожуючу смерть. Хоча я і не можу не вказати, що перша помилка шановного професора була непрямою причиною відомих лих. За зовнішнім мімікрійним ознаками - мозолях, одязі, і до решти - шановний професор помилково відніс размороженное ссавець до «гомо сапієнс» і до його вищого виду - до класу робітників. Чи не приписую успіх виключно своєму довгому поводження з тваринами і проникненню в їх психологію. Мені допоміг випадок. Неясна, підсвідома надія твердила: «Напиши, дай, розголосив оголошення». І я дав:
«Виходячи з принципів зоосаду, шукаю живе людське тіло для постійних обкушування і для утримання і розвитку свежепріобретенном комахи в звичних йому, нормальних умовах».
Директор. Я розумію, що жах, я сам не вірив власним абсурду, і раптом ... істота є! Його зовнішність майже людська ... Ну, ось як ми з вами ...
Голова Ради (Дзвонить в дзвоник). Товариш директор, я закликаю вас до порядку!
Їх двоє - різних розмірів, але однакових по суті: це знамениті «клопус нормаліс» і ... і «обивателіус вульгаріс». Обидва водяться в затхлих матрацах часу.
«Клопус нормаліс», разжірев і упившись на тілі однієї людини, падає під ліжко.
«Oбивателіус вульгаріс», разжірев і упившись на тілі всього людства, падає на ліжко. Вся різниця!
Коли трудове людство революції обчесивалось і корчилося, зіскрібаючи з себе бруд, вони свивали собі в цій самій бруду гнізда і будиночки, били дружин і клялися Бебелем, і відпочивали і вдячно в шатрах власних галіфе. Але «обивателіус вульгаріс» страшніше. З його жахливої мімікрією він приваблює обкушує, прикидаючись то цвіркуном-стіхоплётом, то романсоголосой птахом. В ті часи навіть одяг був у них мімікрують - пташине облич - крилатка і хвостатий фрак з білою-білою крохмальної грудкою. Такі птахи свивали гнізда в ложах театрів, громадилися на дубах опер, під Інтернаціонал в балетах чесали ногу об ногу, звисали з гілочок рядків, стригли Толстого під Маркса, голосили і зазивали в обурливих кількостях і ... вибачте за вираз, але ми на науковому доповіді ... гадили в кількостях, які не можуть бути розглянутими, як дрібна пташина неприємність.
Товариші! Втім ... переконуйтеся самі!
Робить знак, служителі оголюють клітку; на п'єдесталі клопів скриньку, за ним піднесення з двоспальним ліжком. На ліжку Присипкін з гітарою. Зверху клітини звисає жовта Абажурна лампа. Над головою Присипкіна сяючий віночок - віяло листівок. Пляшки стоять і валяються на підлозі. Клітина оточена плевательнимі урнами. На стінах клітини - написи, з боків фільтри і озонатори. Написи: 1. «Обережно - плюється!» 2. «Без доповіді не входити!» 3. «Бережіть вуха - воно виражається!» Музика зіграла туш; освітлення бенгальські: отхлинувшая натовп наближається, онімів від захоплення.
Присипкін
На Луначарського вулиці
я пам'ятаю старий будинок -
з широкою темною сходами,
з завішеним вікном! ..
Директор. Товариші, подxодіте, не бійтеся, воно зовсім спокійне. Підходьте, підходьте! Не турбуйтеся: чотири фільтра з боків затримують вираження на внутрішній стороні клітини, і назовні надходять нечисленні, але цілком гідні слова. Фільтри прочищаються щодня спеціальними служителями в протигазах. Дивіться, воно зараз буде так зване «палити».
Директор. Не бійтеся - зараз воно буде так зване «надихатися». Скрипкін, - перекиньте!
Скрипкін тягнеться до пляшки з горілкою.
Директор. Товариші, Це ж зовсім не страшно: воно ручне! Дивіться, я його виведу зараз на трибуну. (Йде до клітки, надягає рукавички, оглядає пістолети, відкриває двері, виводить Скрипкіна, ставить його на трибуну, повертає обличчям до місць почесних гостей.) А ну, скажіть що-небудь коротеньке, наслідуючи людському висловом, голосу і мови.
Скрипкін (покірно стає, покашлює, підіймає гітару і раптом обертається і кидає погляд на зал для глядачів).Особа Скрипкіна змінюється, стає захопленим. Скрипкін відштовхує директора, жбурляє гітару і кричить в зал для глядачів). Громадяни! Браття! Свої! Рідні! Звідки? Скільки вас?! Коли ж вас всіх розморозили? Чого ж я один в клітці? Рідні, братці, пожалте до мене! За що ж я страждаю ?! Громадяни! ..
Намордник ... намордник йому ...
Ах, який жах!
Професор, припиніть!
Ах, тільки не стріляйте!
Директор з вентилятором, в супроводі двох служителів, вбігає на естраду. Служителі відтягують Скрипкіна. Директор провітрює трибуну. Музика грає туш. Служителі задёргівают клітку.
Директор. Вибачте, товариші ... Вибачте ... Комаха стомлено. Шум і освітлення вкинули його в стан галюцинації. Заспокойтеся. Нічого такого немає. Завтра воно заспокоїться ... Тихо, громадяни, розходьтеся, до завтра.
Музика, марш!
кінець
До побачення (фр. - Au revoir). чарівно (фр. - charmant). маленька історія (фр. - petite histoire).
Дія п'єси відбувається в Тамбові: перших трьох картин - в 1929 р, інших шести картин - в 1979 р
Колишній робітник, колишній партієць Іван Присипкін, перейменував себе для милозвучності в П'єра Скрипкіна, збирається одружитися на Ельзевір Давидівні Ренесанс - перукарні дочки, касирці перукарні і манікюрниці. З майбутньою тещею Розалією Павлівною, якій «потрібен в будинку професійний квиток», П'єр Скрипкін розгулює по площі перед величезним універмагом, закуповуючи у Лотошников все, на його думку, необхідне для майбутнього сімейного життя: іграшку «танцюючі люди з балетних студій», бюстгальтер, прийнятий ним за чепчик для можливої майбутньої двійні, і т. д. Олег Баян (колишній Бочкін) за п'ятнадцять рублів і пляшку горілки береться організувати Присипкіна даний червоне трудове одруження - класове, піднесене, витончене і п'янке торжество. Їх розмова про майбутнє весілля чує Зоя Березкіна, працівниця, колишня кохана Присипкіна. У відповідь на здивовані запитання Зої Присипкін пояснює, що він любить іншу. Зоя плаче.
Мешканці молодіжного робітничого гуртожитку обговорюють одруження Присипкіна на перукарні доньці і зміну їм прізвища. Багато його засуджують, але деякі його розуміють - зараз же не 1919 р людям для себе пожити хочеться. Баян навчає Присипкіна хорошим манерам: як танцювати фокстрот ( «не ворушиться нижнім бюстом»), як непомітно почухатися під час танцю, - а також дає йому інші корисні поради: Не надягайте двох краваток одночасно, не носіть навипуск крохмальну сорочку і т. Д. Раптово лунає звук пострілу - це застрелилася Зоя Березкіна.
На весіллі П'єра Скрипкіна і Ельзевіра Ренесанс Олег Баян вимовляє урочисту промову, потім грає на роялі, всі співають і п'ють. Шафер, захищаючи гідність нареченої, затіває сварку за сваркою, зав'язується бійка, перекидається піч, виникає пожежа. Прибулі пожежники недолічуються одну людину, інші все гинуть у вогні.
Через п'ятдесят років на глибині семи метрів бригада, що риє траншею для фундаменту, виявляє засипану землею заморожену людську фігуру. Інститут людських відроджень повідомляє, що на руках індивідуума виявлені мозолі, які були в минулому ознакою трудящих. Проводиться голосування серед всіх районів федерації землі, більшістю голосів приймається рішення: в ім'я дослідження трудових навичок робочого людства індивідуума воскресити. Цим індивідуумом виявляється Присипкін. Вся світова преса з захопленням повідомляє про його майбутній воскресіння. Новина передають кореспонденцію
ти «Чукотський известий», «Варшавської комсомольської правди», «Известий чиказького ради», «Римської червоною газети», «Шанхайської бідноти» та інших газет. Розморожування проводить професор, якому асистує Зоя Березкіна, чия спроба самогубства п'ятдесят років тому не вдалася. Присипкін прокидається, з його коміра на стіну переповзає розморожений разом з ним клоп. Виявивши, що він потрапив в 1979 році, Присипкін непритомніє.
Репортер розповідає слухачам про те, що з метою полегшення Присипкіна перехідного періоду лікарями було наказано напувати його пивом ( «сумішшю, що отруює у величезних дозах і огидною в малих»), і тепер дев'ятсот двадцять робочих медичної лабораторії, що ковтнули цього зілля, лежать в лікарнях. Серед тих, хто наслухався романсів Присипкіна, виконуваних ним під гітару, поширюється епідемія «закоханості»: вони танцюють, бурмочуть вірші, зітхають і ін. У цей час натовп на чолі з директором зоологічного саду ловить втік клопа - рідкісний екземпляр вимерлого і популярного на початку століття комахи.
Під наглядом лікаря в чистій кімнаті на найчистішої ліжку лежить брудний Присипкін. Він просить похмелитися і вимагає «заморозити його назад». Зоя Березкіна приносить на його прохання кілька книг, але він не знаходить собі нічого «для душі»: книги тепер тільки наукові і документальні.
Посеред зоологічного саду на п'єдесталі задрапірована клітина, оточена музикантами і натовпом глядачів. Прибувають іноземні кореспонденти, стародавні старі чоловіки і жінки, з піснею підходить колона дітей. Директор зоосаду в своїй промові м'яко дорікає професора, розморозити Присипкіна, в тому, що він, керуючись зовнішніми ознаками, помилково відніс його до «гомо сапієнс» і до його вищого виду - до класу робітників. Насправді ж размороженное ссавець - людиноподібний симулянт з майже людською зовнішністю, які відгукнулися на дане директором зоосаду оголошення: «Виходячи з принципів зоосаду, шукаю живе людське тіло для постійних обкушування і для утримання і розвитку свежепріобретенном комахи в звичних йому, нормальних умовах». Тепер вони помішані в одну клітку - «клопус нормаліс» і «обивателіус вульгарно. Присипкін в клітці наспівує. Директор, надівши рукавички і озброївшись пістолетами, виводить Присипкіна на трибуну. Той раптом бачить глядачів, що сидять в залі, і кричить: «Громадяни! Браття! Свої! Рідні! Коли ж вас всіх розморозили? Чого ж я один в клітці? За що ж я страждаю? » Присипкіна відводять, клітку запинають.
Дія п'єси відбувається в Тамбові: перших трьох картин - в 1929 р, інших шести картин - в 1979 р
Колишній робітник, колишній партієць Іван Присипкін, перейменував себе для милозвучності в П'єра Скрипкіна, збирається одружитися на Ельзевір Давидівні Ренесанс - перукарні дочки, касирці перукарні і манікюрниці. З майбутньою тещею Розалією Павлівною, якій «потрібен в будинку професійний квиток», П'єр Скрипкін розгулює по площі перед величезним універмагом, закуповуючи у Лотошников все, на його думку, необхідне для майбутнього сімейного життя: іграшку «танцюючі люди з балетних студій», бюстгальтер, прийнятий ним за чепчик для можливої майбутньої двійні, і т. д. Олег Баян (колишній Бочкін) за п'ятнадцять рублів і пляшку горілки береться організувати Присипкіна даний червоне трудове одруження - класове, піднесене, витончене і п'янке торжество. Їх розмова про майбутнє весілля чує Зоя Березкіна, працівниця, колишня кохана Присипкіна. У відповідь на здивовані запитання Зої Присипкін пояснює, що він любить іншу. Зоя плаче.
Мешканці молодіжного робітничого гуртожитку обговорюють одруження Присипкіна на перукарні доньці і зміну їм прізвища. Багато його засуджують, але деякі його розуміють - зараз же не 1919 р людям для себе пожити хочеться. Баян навчає Присипкіна хорошим манерам: як танцювати фокстрот ( «не ворушиться нижнім бюстом»), як непомітно почухатися під час танцю, - а також дає йому інші корисні поради: не надягайте двох краваток одночасно, не носіть навипуск крохмальну сорочку і т. Д. раптово лунає звук пострілу - це застрелилася Зоя Березкіна.
На весіллі П'єра Скрипкіна і Ельзевіра Ренесанс Олег Баян вимовляє урочисту промову, потім грає на роялі, всі співають і п'ють. Шафер, захищаючи гідність нареченої, затіває сварку за сваркою, зав'язується бійка, перекидається піч, виникає пожежа. Прибулі пожежники недолічуються одну людину, інші все гинуть у вогні.
Через п'ятдесят років на глибині семи метрів бригада, що риє траншею для фундаменту, виявляє засипану землею заморожену людську фігуру. Інститут людських відроджень повідомляє, що на руках індивідуума виявлені мозолі, які були в минулому ознакою трудящих. Проводиться голосування серед всіх районів федерації землі, більшістю голосів приймається рішення: в ім'я дослідження трудових навичок робочого людства індивідуума воскресити. Цим індивідуумом виявляється Присипкін. Вся світова преса з захопленням повідомляє про його майбутній воскресіння. Новина передають кореспонденцію
ти «Чукотський известий», «Варшавської комсомольської правди», «Известий чиказького ради», «Римської червоною газети», «Шанхайської бідноти» та інших газет. Розморожування проводить професор, якому асистує Зоя Березкіна, чия спроба самогубства п'ятдесят років тому не вдалася. Присипкін прокидається, з його коміра на стіну переповзає розморожений разом з ним клоп. Виявивши, що він потрапив в 1979 році, Присипкін непритомніє.
Репортер розповідає слухачам про те, що з метою полегшення Присипкіна перехідного періоду лікарями було наказано напувати його пивом ( «сумішшю, що отруює у величезних дозах і огидною в малих»), і тепер дев'ятсот двадцять робочих медичної лабораторії, що ковтнули цього зілля, лежать в лікарнях. Серед тих, хто наслухався романсів Присипкіна, виконуваних ним під гітару, поширюється епідемія «закоханості»: вони танцюють, бурмочуть вірші, зітхають і ін. У цей час натовп на чолі з директором зоологічного саду ловить втік клопа - рідкісний екземпляр вимерлого і популярного на початку століття комахи.
Під наглядом лікаря в чистій кімнаті на найчистішої ліжку лежить брудний Присипкін. Він просить похмелитися і вимагає «заморозити його назад». Зоя Березкіна приносить на його прохання кілька книг, але він не знаходить собі нічого «для душі»: книги тепер тільки наукові і документальні.
Посеред зоологічного саду на п'єдесталі задрапірована клітина, оточена музикантами і натовпом глядачів. Прибувають іноземні кореспонденти, стародавні старі чоловіки і жінки, з піснею підходить колона дітей. Директор зоосаду в своїй промові м'яко дорікає професора, розморозити Присипкіна, в тому, що він, керуючись зовнішніми ознаками, помилково відніс його до «гомо сапієнс» і до його вищого виду - до класу робітників. Насправді ж размороженное ссавець - людиноподібний симулянт з майже людською зовнішністю, які відгукнулися на дане директором зоосаду оголошення: «Виходячи з принципів зоосаду, шукаю живе людське тіло для постійних обкушування і для утримання і розвитку свежепріобретенном комахи в звичних йому, нормальних умовах». Тепер вони помішані в одну клітку - «клопус нормаліс» і «обивателіус вульгарно. Присипкін в клітці наспівує. Директор, надівши рукавички і озброївшись пістолетами, виводить Присипкіна на трибуну. Той раптом бачить глядачів, що сидять в залі, і кричить: «Громадяни! Браття! Свої! Рідні! Коли ж вас всіх розморозили? Чого ж я один в клітці? За що ж я страждаю? » Присипкіна відводять, клітку запинають.
Дія п'єси відбувається в Тамбові: перших трьох картин - в 1929 р, інших шести картин - в 1979 р
Колишній робітник, колишній партієць Іван Присипкін, перейменував себе для милозвучності в П'єра Скрипкіна, збирається одружитися на Ельзевір Давидівні Ренесанс - перукарні дочки, касирці перукарні і манікюрниці. З майбутньою тещею Розалією Павлівною, якій «потрібен в будинку професійний квиток», П'єр Скрипкін розгулює по площі перед величезним універмагом, закуповуючи у Лотошников все, на його думку, необхідне для майбутнього сімейного життя: іграшку «танцюючі люди з балетних студій», бюстгальтер, прийнятий ним за чепчик для можливої майбутньої двійні, і т. д. Олег Баян (колишній Бочкін) за п'ятнадцять рублів і пляшку горілки береться організувати Присипкіна даний червоне трудове одруження - класове, піднесене, витончене і п'янке торжество. Їх розмова про майбутнє весілля чує Зоя Березкіна, працівниця, колишня кохана Присипкіна. У відповідь на здивовані запитання Зої Присипкін пояснює, що він любить іншу. Зоя плаче.
Мешканці молодіжного робітничого гуртожитку обговорюють одруження Присипкіна на перукарні доньці і зміну їм прізвища. Багато його засуджують, але деякі його розуміють - зараз же не 1919 р людям для себе пожити хочеться. Баян навчає Присипкіна хорошим манерам: як танцювати фокстрот ( «не ворушиться нижнім бюстом»), як непомітно почухатися під час танцю, - а також дає йому інші корисні поради: не надягайте двох краваток одночасно, не носіть навипуск крохмальну сорочку і т. Д. раптово лунає звук пострілу - це застрелилася Зоя Березкіна.
На весіллі П'єра Скрипкіна і Ельзевіра Ренесанс Олег Баян вимовляє урочисту промову, потім грає на роялі, всі співають і п'ють. Шафер, захищаючи гідність нареченої, затіває сварку за сваркою, зав'язується бійка, перекидається піч, виникає пожежа. Прибулі пожежники недолічуються одну людину, інші все гинуть у вогні.
Через п'ятдесят років на глибині семи метрів бригада, що риє траншею для фундаменту, виявляє засипану землею заморожену людську фігуру. Інститут людських відроджень повідомляє, що на руках індивідуума виявлені мозолі, які були в минулому ознакою трудящих. Проводиться голосування серед всіх районів федерації землі, більшістю голосів приймається рішення: в ім'я дослідження трудових навичок робочого людства індивідуума воскресити. Цим індивідуумом виявляється Присипкін. Вся світова преса з захопленням повідомляє про його майбутній воскресіння. Новина передають кореспонденти «Чукотський известий», «Варшавської комсомольської правди», «Известий чиказького ради», «Римської червоною газети», «Шанхайської бідноти» та інших газет. Розморожування проводить професор, якому асистує Зоя Березкіна, чия спроба самогубства п'ятдесят років тому не вдалася. Присипкін прокидається, з його коміра на стіну переповзає розморожений разом з ним клоп. Виявивши, що він потрапив в 1979 році, Присипкін непритомніє.
Репортер розповідає слухачам про те, що з метою полегшення Присипкіна перехідного періоду лікарями було наказано напувати його пивом ( «сумішшю, що отруює у величезних дозах і огидною в малих»), і тепер дев'ятсот двадцять робочих медичної лабораторії, що ковтнули цього зілля, лежать в лікарнях. Серед тих, хто наслухався романсів Присипкіна, виконуваних ним під гітару, поширюється епідемія «закоханості»: вони танцюють, бурмочуть вірші, зітхають і ін. У цей час натовп на чолі з директором зоологічного саду ловить втік клопа - рідкісний екземпляр вимерлого і популярного на початку століття комахи.
Під наглядом лікаря в чистій кімнаті на найчистішої ліжку лежить брудний Присипкін. Він просить похмелитися і вимагає «заморозити його назад». Зоя Березкіна приносить на його прохання кілька книг, але він не знаходить собі нічого «для душі»: книги тепер тільки наукові і документальні.
Посеред зоологічного саду на п'єдесталі задрапірована клітина, оточена музикантами і натовпом глядачів. Прибувають іноземні кореспонденти, стародавні старі чоловіки і жінки, з піснею підходить колона дітей. Директор зоосаду в своїй промові м'яко дорікає професора, розморозити Присипкіна, в тому, що він, керуючись зовнішніми ознаками, помилково відніс його до «гомо сапієнс» і до його вищого виду - до класу робітників. Насправді ж размороженное ссавець - людиноподібний симулянт з майже людською зовнішністю, які відгукнулися на дане директором зоосаду оголошення: «Виходячи з принципів зоосаду, шукаю живе людське тіло для постійних обкушування і для утримання і розвитку свежепріобретенном комахи в звичних йому, нормальних умовах». Тепер вони помішані в одну клітку - «клопус нормаліс» і «обивателіус вульгарно. Присипкін в клітці наспівує. Директор, надівши рукавички і озброївшись пістолетами, виводить Присипкіна на трибуну. Той раптом бачить глядачів, що сидять в залі, і кричить: «Громадяни! Браття! Свої! Рідні! Коли ж вас всіх розморозили? Чого ж я один в клітці? За що ж я страждаю? » Присипкіна відводять, клітку задёргівают.
Срібний вік був небагатий драматичними творами. Однак навіть те, що було опубліковано, мало соціальний підтекст і в тій чи іншій мірі відображало дійсність. «Клоп» Маяковського ( короткий змістми розглянемо в статті) - одна з таких п'єс.
Про твір
П'єса була написана в 1928 році. Жанр твору - феєрична комедія, його позначив сам В. Маяковський. «Клоп» (короткий зміст підтверджує це) - сатирична п'єса, в основу якої лягли матеріали, зібрані автором в процесі роботи в різних виданнях. Саме завдяки цим напрацюванням з'явилися такі персонажі, як Олег Баяна і Присипкін.
П'єса «Клоп» (Маяковський): короткий зміст
Місце дії - Тамбов. Час дії - 1929 рік у початку вистави, 1979 рік - з середини і до кінця.
Головний герой Іван Присипкін - колишній робітник і партієць. Своє ім'я йому не дуже подобалося, тому він змінив його на П'єр Скрипкін. Отже, Присипкін збирається одружитися на доньці перукаря Ельзевір Давидівні Ренесанс, яка працює касиркою.
Іван зі своєю майбутньою тещею ходять по універмагу і закуповують все необхідне для майбутньої сімейного життя. Серед його покупок фігурки танцюючих балерин, бюстгальтер, який був прийнятий за чепчики для близнюків, і т. П.
Не просто показати радянську дійсність бажає Маяковський. «Клоп» (короткий зміст це ілюструє) - п'єса, яка висміює міщанські пороки. Саме їх уособлює Присипкін.
Організовувати весілля викликається Олег Баян. За роботу він просить пляшку горілки і 15 рублів. Натомість обіцяє даний трудове піднесене одруження в кращих традиціях сучасного життя. Обговорення торжества чує працівниця Зоя Березкіна. Вона колись була коханою Присипкіна. Зоя не розуміє, що відбувається, і просить Івана все їй пояснити. У відповідь новоявлений Скрипкін каже, що більше не любить дівчину. Зоя починає плакати.
Дія переноситься в гуртожиток для робітничої молоді. Тут все обговорюють зміну прізвища Присипкіна і його майбутнє весілля. Деякі його засуджують, інші намагаються зрозуміти - пора б і для себе жити почати.
Баян вчить Скрипкіна хорошим манерам: як можна непомітно почухатися, як танцювати фокстрот, не надягати одночасно два краватки, не носити накрохмалену сорочку навипуск і т. П. Вчення переривається несподіваним пострілом. Через кілька хвилин з'ясовується, що це наклала на себе руки Березкіна.
весілля
Продовжуємо вивчати п'єсу «Клоп» Маяковського. Короткий зміст описує весілля Ельзевіра Ренесанс і П'єра Скрипкіна. Веселощі в самому розпалі. Баян встає, виголошує привітальну промову, всі випивають, потім він сідає за рояль і починає грати. Компанія п'є і співає пісні.
Однак боярин, заступаючи за честь нареченої, затіває сварку з гостями. Поступово словесні образи переходять в бійку, в ході якої випадково перекидають піч. Починається не встигають прибути вчасно. Вони тільки констатують загибель учасників торжества в вогні. Недорахувалися лише одну людину.
незвичайна знахідка
Дії в п'єсі «Клоп» Маяковського (короткий зміст це підтверджує) поновлюються через 50 років. Робоча бригада риє траншею під фундамент майбутньої будівлі. Раптово люди виявляють засипаного землею і замороженого людини.
Знахідку передають в інститут людських відроджень, де виявляють мозолі на руках знайденого. З цього роблять висновок, що цей громадянин належав до робітничого класу. Серед усіх районів федерації Землі проводиться голосування, на якому приймається рішення - воскресити індивідуума для дослідження робочого людини. Загадковим людиною з минулого виявляється Присипкін. Світова преса повідомляє про воскресіння, покладаючи на це великі надії.
Розморожуванням гостя з минулого займається професор. Асистує йому Зоя Березкіна - її спроба покінчити з життям не увінчалася успіхом. Операція проходить успішно, і Присипкін приходить до тями. Одночасно з цим оживає і клоп на його комірі, який тут же переповзає на стіну. Присипкіна повідомляють, що він в 1979 році. Від цієї звістки не відбувся чоловік непритомніє.
адаптація
Описує вчинене майбутнє п'єса «Клоп» Маяковського. Короткий зміст зображує світ побудованого соціалізму, де панують свобода, рівність і братерство. Однак, як тільки туди потрапляє гість з минулого, багато чого змінюється.
Журналісти передають новини з інституту. Присипкіна для полегшення перехідного етапу було велено давати пиво - «суміш, що отруює у величезних дозах і огидну в малих». Але разом з ним напій спробували 520 робочих, які тепер перебувають в лікарні з діагнозом отруєння. Є постраждалі від романсів під гітару, що виконував Присипкін. Їх вразила епідемія закоханості - вони зітхають, танцюють, складають вірші.
Одночасно з цим відбуваються не менш важливі події. Директор зоологічного саду з помічниками намагається зловити клопа. Ця комаха на сьогоднішній день вимерло, але на початку 20 століття було дуже поширене.
У чистій палаті лежить на білосніжних простирадлах брудний Присипкін. Він просить похмелитися і принести почитати щось «для душі». Зоя Березкіна приносить йому книги. Але жодна з них не подобається Присипкіна - вони все або документальні, або наукові.
розв'язка
Наближається розв'язка, яку зобразив «Клоп» (короткий зміст по главах викладено в цій статті) завершується дуже показовою сценою.
У центрі зоологічного саду розташована клітина. З усіх боків її оточують глядачі. Слово бере директор зоосаду. У своїй промові він повідомляє, що Присипкін був помилково прийнятий за гомо сапієнс вищого виду- робітника. Насправді це просто симулянт з людиноподібної зовнішністю, які відгукнулися на оголошення директора про пошук людини, який би погодився щодня піддаватися клопіним укусів. Тепер в клітку поміщені і «обиватель вульгаріс», і «клопус нормаліс».
Присипкіна виводять з клітки. Він бачить натовп і з радістю до неї звертається: «Браття, і вас розморозили, йдіть до мене». Присипкіна силою відводять і замикають в клітці.
аналіз
Міщанство - головне, що висміював в своїй творчості Маяковський. «Клоп» (короткий зміст, аналіз служать цьому доказом) - не виняток. І тут головний герой- міщанин. Про брехливості цієї людини говорить вже подвійне ім'я. Присипкіна не подобалася його приземлена, нічим не примітна прізвище, і він взяв більш вишукану і уточнену - Скрипкін.
Але це не єдина спроба змінити своє походження, зробитися краще і витонченіше - він починає вчитися етикету. Той комізм, з яким Маяковський це зображує, підкреслює всю безглуздість подібних спроб.
І тільки в кінці п'єси Присипкіна виводять на чисту воду - з'ясовується, що він не робочий, а простий обиватель, який намагається виглядати міщанином, і місце йому в одній клітці з клопом.